ISSUE 1-2006
INTERVIEW
STUDIES
Alexander Lengauer Отар Довженко Jan Marian Виктор Замятин
OUR ANALYSES
Олександр Ленгауер
REVIEW
Богдана Костюк
APROPOS
Rene Kubasek


Disclaimer: The views and opinions expressed in the articles and/or discussions are those of the respective authors and do not necessarily reflect the official views or positions of the publisher.

TOPlist
REVIEW
УКРАЇНОЗНАВСТВО: ПОГЛЯД НА УКРАЇНСЬКИЙ СВІТ
By Богдана Костюк | журналист, Украина | Issue 1, 2006

     Уже шостий рік поспіль холодними зимовими вечорами влаштовую собі маленьке читацьке свято – занурююсь у статті календаря – щорічника “Українознавство”, що його видає Центр українознавства Київського національного університету імені Т. Шевченка (за загальною редакцією доктора історичних наук, професора Володимира Сергійчука). Традиційно, у календарі перелічуються основні національні, релігійні і звичаєві свята, річниці подій, які стали віхами в історії України; круглі дати від днів народжень чи смерті видатних українців – політиків, науковців, суспільних і культурних діячів, котрі народилися в Україні або працювали на її теренах. Завдяки “Українознавству” можна отримати добре підібрану інформацію про особистий вимір українства, про шлях України, її місце у сучасному світі через усвідомлення її історії, її минувщини.
     Календар – щорічник має ще одну традицію – це “підрозділи”, на які ніби розділено дослідження українства. Від “Концептів” та історичного “Діялося” до “Портретів” та “Українського погляду за край – обрій”. У цьогорічних “Концептах” цікавою є стаття Тетяни Воропаєвої “Особистість в українській історії”, адже “історична психологія свідчить, що особистість – це динамічний і конкретно-історичний феномен”, і далі Т. Воропаєва динамічно, оперуючи численними прикладами, обгрунтовує цю сентенцію.
     Своєрідну історико-психологічну розвідку робить Арсен Зінченко – “Українське духівництво ХУІІ століття: у виборі між чужими патріярхатами”, досліджуючи складні міжконфесійні стосунки у тогочасній Україні. Світлана Кагамлик у матеріалі “Українська церковна ієрархія: внутрішній погляд на місце у суспільстві (на матеріалах ХУІІІ ст.)” логічно продовжує розвідку. “Шлях до попередників, що проліг занедбаною та забутою брамою” – таку назву має концепт Анатолія Ціпка, присвячений архітектурі: “Чи не в усі часи найповнішими виразниками ідейних начал, величі та прослави, поряд із словом та уродженою з нього літературною творчістю, ставали й монументальні споруди. Це тому на них, як “кам’яних промовців” – свідків культурної величі народу й фундаторської та мистецької праці окремих осіб, накидалися з руйнівною силою злостиві прибульці”, - нагадує автор. І досліджує “кам’яних промовців” українських міст і містечок, оспіваних у легендах, літописах, народній творчості та українській літературі.
     Історик Валентина Піскун досліджує українську політичну еміграцію 1920-х років, а Сергій Грабовський – характеристики “людини опору” в українському контексті: “... Якщо до ХХ сторіччя міг діяти принцип Григорія Сковороди “Світ ловив мене, та не спіймав”, - то у цьому столітті втекти від світу стало фактично неможливим”, переконаний С. Грабовський, досліджуючи рухи опору ХХ ст. та роль особистостей у них. Пошук відповіді на запитання “кому саме протистоїть людина Опору?” перетворюється на створення портрету “людини Опору”.
     У розділі “Діялося” можна прочитати статті, досліди, роздуми і розвідки вітчизняних науковців про окремі події і факти з української історії; про особистостей, які цю історію творили; про надбання історичної спадщини тощо. А цього року українська громадськість відзначає низку ювілеїв: наприклад, 1050-річчя від утворення Остромирового Євангелія, або ж 485-річчя від одруження української дівчини Насті Лісовської з турецьким султаном – і до історії Османської імперії, а по тому Туреччини, Настя увійшла під іменем Роксолани – Хюррем Сутан. Стаття проф. В. Сергійчука “Державницька далекоглядність на віки” переносить читачів на 450 років назад – у час перших бойових дій Запорозької січі, яку заснував князь Дмитро Вишневецький. Тоді ж, 450 років тому, було розпочато творення Пересопницького Євангелія (саме на ньому присягають нині Президенти України), яке автор однойменної статті А. Зінченко називає “перлиною української культури... євангеліє є водночас традиційним як церковне видання, і разом з тим новочасним: у ньому відбилися прикметні риси національного зростання, важливою ознакою якого став інтерес до народної (“простої”) мови, прагнення переписувачів зробити внесок у протидію релігійно-політичній експансії римо-католицтва”.
     Жанна Янковська розповідає читачам про 425-річчя виходу Острозької Біблії: як “в Острозі при академії, заснованій князем Василем – Костянтином Острозьким у другій половині ХУІ ст. під керівництвом друкаря Івана Федорова (Федоровича) було надруковано першу повну книгу Святого Письма слов’янською мовою”. Михайло Довбищенко у розвідці “від Берестя до Закарпаття: особливості унійних процесів” досліджує добу, котра передувала і котра спричинила підписання Ужгородської унії: “усвідомлення релігійної, етнічної та духовної єдності українців по обидва схили Карпат значною мірою зумовило спільні напрямки розвитку історії Церкви в Україні та Закарпатті, складним і суперечливим етапом якої була Ужгородська унія 1646 р.”. Про 350-річчя початку трьох поділів України між Московщиною і Польщею у ХУІІ столітті згадує проф. В. Сергійчук у статті “Не питаючи згоди українського народу”, а історик Людмила Кирик (стаття “Важкий крок до волі”) – про 295-річчя спроби гетьмана Пилипа Орлика відродити українську державність.
     145 років тому вийшов громадсько-політичний журнал “Основа”, якому присвятила свою розвідку Людмила Сорочук: це був перший громадсько-політичний, науковий, літературний часопис, виходив він у Петербурзі у 1861 – 1862 рр. Як пише Л.Сорочук, “Основа стала осередком українського слова у Санкт-Петербурзі і сформувала власну “основ’янську” школу”. Там же, у Петербурзі, ранком 26 лютого (за старим стилем) 1861 року помер український поет, мислитель, художник Тарас Шевченко, 145-річчя його поховання у Каневі виповнюється у травні цього року. Про це – стаття Олександра Лазаревського “Останній земний шлях Кобзаря”.
     У рубриці “Діялося” в “Українознавстві 2006” можна також прочитати матеріали про 145-річчя земельної реформи у Російській імперії і 130-річчя заборони української мови за Емським указом російського царату; про 100-річчя виходу перших українських громадсько-політичних видань у Санкт-Петербурзі; про заснування Української студентської громади у Варшаві та Спілки українських студентських громад у Другій Речі Посполитій 85 років тому, та інші події. Також ідеться і про новітню історію України: правознавець Віктор Шишкін у статті “Для держави і людини” пише про ухвалення Конституції, що відбулося 28 червня 1996 року.
     Рубриці “Портрети” передує уривок з вірша Олега Ольжича “Нащо слова, ми діло несемо”:
          ... На згарищах, що їх покриє порох,
          Не залишиться статуй кам’яних:
          Лише – легенд безсмертних кілька... Й їх
          Втілятимуть у безконечних творах.

     2006 рік – це дати і події, пов’язані з іменами легендарних українців. 480 років тому народився “некоронований король України” князь Василь – Костянтин Острозький, засновник Острозької академії: як пише у своїй розвідці Ж. Янковська, донині “з глибини століть постає перед нами могутній князь – захисник рідної землі, рідної віри, культурний та освітній діяч, мудрий правитель...”. Тетяна Воропаєва пише про “корифея духовної і світської музики” – композитора Дмитра Бортнянського, чиє 255-річчя цього року відзначає Україна. Світлана Кагамлик розповідає про архієпископа Санкт-Петербурзького і Шліссельбурзького Сильвестра Кулябки, який походив з козацького роду і отримав освіту у Києво-Могилянській академії: “... Сильвестр Кулябка по праву належить до плеяди яскравих українських церковних діячів – просвітників, які ширили могилянську вченість не лише на рідних українських просторах, а і примножували славу Київської академії своїми високими здобутками на теренах Російської імперії. Посідаючи керівні становища у Російській Церкві, архієреї – українці Стефан Яворський, Сильвестр Кулябка, Платон Малиновський та інші водночас не забували свою належність до “нації малоросійської” й активно використовували свій вплив для допомоги землякам і захисту інтересів українських монастирів, же починалося їх духовне служіння”. Цього року українська наука відзначатиме 200-річчя від дня народження Ореста Новицького (“Перший професор філософії Київського університету” Тетяни Ємець) і 160-річчя від дня народження відомого ученого – метеоролога Олександра Клоссовського (стаття “Життя – праця, праця – життя” Катерини Кобченко). Науковець Євген Баран досліджує взаємини відомого українського поета Івана Франка та Ольги Рошкевич (матеріал “Я з Вами не фальшивила”), цього року виповнюється 150-річчя від Франкового дня народження. 135 років тому народився Агатангел Кримський, у чиєму житті поєдналися Схід та Україна і, як стверджує автор наукового портрету вченого А.Ціпко, “ще в юнацькі роки в генетичних глибинах “тюркокревний” А.Кримський визначав себе одночасно українцем”.
     Цікавими є у рубриці “Портрети” “замальовки” інших постатей, які спричинили поступ науки. І не лише української. “Ученим – філософом, людиною величезної ініціативи та ерудиції” називає історик Ірина Пасько академіка Олександра Богомольця, чиє 125-річчя від дня народження відзначатиме вітчизняна наука цього року. Напрямок науки, який нині відомий як “стійкий розвиток”, український вчений і революціонер Сергій Подолинський досліджував понад сто років тому; науковий нарис про мікробіолога Льва Рубенчика знайомить читачів “Українознавства 2006” з першими кроками цієї наукової дисципліни. “Винахідникові електронного телебачення” Борису Грабовському присвячено окрему розвідку, до 105-річчя від дня народження науковця.
     Поетові і мислителю Івану Багряному присвячено матеріал “Оборонець національної й людської честі” Тетяни Шептицької, яка досліджує філософію і тематику письменника: “... Українська людина, її пориви, духовні вершини та інстинкти, стали для І.Багряного не лише джерелом натхнення та захоплення. Самоствердження українства у часі та просторі, незважаючи на найтяжчі історичні виклики та доленосні випробування, спонукало письменника й до глибоких роздумів над тим, де шукати опертя прийдешнім поколінням у здобутті української державності та незалежності”.
     Державність, незалежність, суверенітет України – це ті засади, на яких виструнчились дослідження дописувачів до календаря – щорічника. Окремі факти, окремі особистості починають вирувати у русі Часу, створюють українськість, творять її історію, самі стаючи історичними персонажами чи подіями. Або, як писала свого часу знана українка Олена Теліга,
          ... Заметемо вогнем любови межі.
          Перейдемо убрід бурхливі води,
          Щоб взяти певно все, що нам належить І злитись знову зі своїм народом.

     (Замість передмови до рубрики “Український погляд за край – обрій у календарі – щорічнику “Українознавство 2006”).

Print version
EMAIL
previous ЧТО ДЕЛАТЬ, ЕСЛИ ЗАХОТЕТЬ? |
Олександр Ленгауер
A FEW IMPRESSIONS FROM BELARUS DURING THE ELECTIONS |
Rene Kubasek
next
ARCHIVE
2021  1 2 3 4
2020  1 2 3 4
2019  1 2 3 4
2018  1 2 3 4
2017  1 2 3 4
2016  1 2 3 4
2015  1 2 3 4
2014  1 2 3 4
2013  1 2 3 4
2012  1 2 3 4
2011  1 2 3 4
2010  1 2 3 4
2009  1 2 3 4
2008  1 2 3 4
2007  1 2 3 4
2006  1 2 3 4
2005  1 2 3 4
2004  1 2 3 4
2003  1 2 3 4
2002  1 2 3 4
2001  1 2 3 4

SEARCH

mail
www.jota.cz
RSS
  © 2008-2024
Russkii Vopros
Created by b23
Valid XHTML 1.0 Transitional
Valid CSS 3.0
MORE Russkii Vopros

About us
For authors
UPDATES

Sign up to stay informed.Get on the mailing list.